| |
|
Лонгин Цегельський - Володимир КУПЧИК (2001p.) Родина 
Лонгин Цегельський народився 29 серпня 1875 року в містечку Камінка-Струмилова (тепер Кам’янка-Бузька), недалеко від Львова. Був нащадком давніх священицьких родів Цегельських і Дзеровичів, відомих своїм патріотизмом і жертовністю для українського народу й Української Церкви. Батьком його був о. Михайло Цегельський (1848-1944), котрий був знаним священиком, просвітителем і громадсько-політичним діячем. Після висвячення митрополитом Йосифом Сембратовичем він отримав парафію в Камінці-Струмиловій і протягом 70 років був душпастирем у цьому місті. Був камінко-струмиловецьким парохом і деканом Камінецьким та одним із чільних діячів “Просвіти” і різних інших українських громадських організацій. Користувався великим авторитетом не лише на Львівщині, а й у всій Галичині. Говорячи про родину цього священика, варто додати, що традиції дієвого патріотизму о. Михайла Цегельського продовжили всі його діти. Активними та відомими були його сини: педагог-фізик і член НТШ Роман Цегельський, о. д-р Ігнатій Цегельський, донька Євгенія стала дружиною видатного історика Мирона Кордуби , була активною учасницею українського жіночого руху, донька Іванна стала дружиною душпастиря та просвітителя о. декана Володимира Лиска, а донька Марія — дружиною о. Володимира Кармазина, декана Поморянського. Але найбільш відомим представником родини Цегельських став найстарший син о. Михайла — Лонгин Цегельський, котрий став адвокатом, визначним громадсько-політичним діячем, публіцистом, державотворцем і дипломатом. Освіта Початкову освіту Лонгин Цегельський здобув у Камінці. Потім навчався в Першій державній академічній гімназії у Львові, після закінчення якої поступив на юридичний факультет Львівського університету. У 1898 році його скерували до Відня на правничо-адміністративну практику при міністерстві закордонних справ, звідки незабаром його делегували на рік до австрійського посольства в Стокгольмі. Після повернення у Львів Лонгин Цегельський захистив докторську дисертацію з міжнародного права. Політика Ще в студентські роки організаторські здібності, ґрунтовні знання та патріотичні почуття ввели Л. Цегельського в середовище найбільш активних молодих діячів, і він завжди намагався брати активну участь в різних акціях. Так, у складі австрійської делегації побував на студентському конгресі в Англії, де виступив із промовою, у якій рішуче протестував проти виголошеного перед тим реферату про перебудову Європи (у ньому йшлося про те, що Галичина по річку Сян повинна належати Росії). Під час свого запального виступу Л. Цегельський, очевидно, образив російського царя, за що був вигнаний із конгресу та зі самої Англії. В Австрії його заарештували за “образу маєстату іншого монарха”. Лише завдяки старанням ректора і сенату Львівського університету Лонгина Цегельського звільнили. Задля поширення національних ідей Л. Цегельський включився в процес творення студентських товариств. Він був членом нелегального Проводу української організації “Молода Україна”. Значною мірою саме він посприяв злуці “Ватри” й “Академічного Братства” в єдине студентське товариство, що взяло назву “Академічна громада” та відіграло велику роль у житті українських спудеїв. Лонгин Цегельський був редактором (1900 — 1902 рр.) студентського журналу “Молода Україна” й автором низки статей у ньому. “Академічна громада” не мала якоїсь чітко вираженої політичної позиції, оскільки до неї входили і прихильники народовського руху, і прихильники соціалістичних та радикальних ідей. Але все ж їх об’єднувала спільна ідея державності і соборності України, кінцевою метою якої мала стати Українська самостійна держава. У липні 1899 року Лонгин Цегельський виступив організатором з’їзду українських студентів, на якому виголосив політичний реферат. На підставі його доповіді було схвалено дві найважливіші постанови: вимогу до австрійського уряду про заснування українського університету у Львові і документ про змагання до створення української суверенної соборної держави. На студентському вічі у Львові 14 липня 1900 року Л. Цегельський зачитав доповідь, у якій основною метою нашого народу визначив незалежність і закликав до соборного єднання галицьких і російських українців. Це був один із перших привселюдних закликів, спрямованих на популяризацію ідеї української державності, на здобуття політичної і духовної незалежності. Відтоді розпочалася публіцистична кампанія поширення цієї ідеї. Саме з цією метою Л. Цегельський опубліковує низку праць, серед яких найбільш відома — “Русь-Україна і Московщина”, яка здобула велику популярність у Галичині. Лонгин Цегельський підтримував тісний зв’язок із М. Міхновським, публікував у Львові його праці. Після закінчення університету та захисту докторської Лонгин Цегельський деякий час займався адвокатською діяльністю, згодом покинув її і цілком присвятив себе журналістській і громадсько-політичній діяльності. Був членом національно-демократичної партії. Маючи неабиякий журналістський хист, Лонгин Цегельський часто дописував у газети і журнали. Був редактором газет “Свобода” (1907 — 1908), “Діло” (1908), а під час війни очолював редакцію другого українського щоденника “Українське слово” (1915-1918), працював редактором “Літературно-наукового вісника” Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, членом якого він був. Дуже активно пропагував сокільсько-січовий рух у Галичині, зокрема на сторінках періодичних видань. Був близьким до І. Боберського, ініціатора спортивних товариств, із яким співпрацював. Широкого розголосу в ті часи набували палкі привселюдні виступи Лонгина Цегельського на вічах, маніфестаціях і в парламенті, про що знаходимо чимало цікавих матеріалів в архівах. Доктор Лонгин Цегельський належав до проводу організації “Сокіл”, був членом Надзірної ради Убезпеченевого товариства та банку “Дністер”, одним із директорів Земельного банку іпотечного. Парламент На загальних виборах до австрійського парламенту в 1908 році доктор Лонгин Цегельський виступив в коаліції із сіоністами. Був обраний заступником посла - д-ра М.Гібеля, відомого діяча єврейського сіоністського руху, а після смерті останнього в 1909 році зайняв його місце у парламенті. На виборах 1911 року д-р Л.Цегельський здобув мандат по Ярославській окрузі (Любачів - Ярослав - Чесанів), перемігши графа Тарновського. У 1913 році його обрали послом до галицького сейму від Бібрецького повіту. В австрійському парламенті Лонгин Цегельський став секретарем Української парламентської репрезентації, активно працював у комісії закордонних справ. Як член цієї комісії їздив з дипломатичними місіями в різні країни, наприклад: у 1914 році разом із С. Бараном у складі австро-угорської дипломатичної місії побував на Балканському півострові (зокрема в Софії), а також у Стамбулі, Бухаресті. Також брав участь у дипломатичних поїздках у Берлін і Стокгольм. Будучи депутатом австрійського парламенту й одночасно Галицького сейму, Л. Цегельський зорганізовував Всеслов’янський з’їзду послів у 1913 році. Ініціаторами заходу були чеські політики, а з ними д-р Л. Цегельський мав добрі стосунки. На з’їзді йшлося про реформу устрою Австро-Угорської імперії, про надання більших прав слов’янським народам. Із 1914 року д-р Лонгин Цегельський був членом Головної Української Ради, яку очолював Кость Левицький. До її президії також увійшли Микола Білицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, Микола Лагодинський, Михайло Лозинський, Андрій Лунів, Теофіл Мелень, Володимир Темницький, Кирило Трильовський, Юліян Романчук, Володимир Старосольський. 
Під час Першої світової війни д-р Лонгин Цегельський разом зі сім’єю виїхав у Відень, де працював у комісії з питань біженців, а також у комітеті допомоги біженцям. Коли Бойова управа Українських січових стрільців перебралася у Відень, д-р Л. Цегельський долучився до її роботи. Восени 1918 року стало очевидним, що дні Австро-Угорської імперії пораховано. В українських політиків з’явилося нагальне завдання: вирішити, як діяти далі. Активність українського політичного проводу зростала. На маніфестаційному вічі 22 вересня 1918 року в Народному домі з доповідями виступили Кость Левицький, д-р Степан Баран і д-р Лонгин Цегельський. Основною ідеєю зборів була вимога поділу Галичини й утворення окремого коронного краю. Дипломатія Після підписання Берестейського миру д-р Цегельський часто їздив із дипломатичними місіями в Київ. Він був добре знайомий із провідними діячами Наддніпрянської України, мав приязні стосунки з гетьманом Павлом Скоропадським, прихильником якого був. Лонгин Цегельський брав активну участь у підготовці й організації Листопадового чину (1918 рік). Вів переговори з поляками під час боїв у Львові. У момент утворення першого галицького уряду 9 листопада 1918 року д-р Л. Цегельський став державним секретарем (міністром) внутрішніх справ ЗУНР. Після відставки на початку грудня голови уряду К. Левицького та призначення на цю посаду С. Голубовича, якому доручили сформувати новий уряд. Л. Цегельський обіймав у новому уряді посаду керівника Секретаріату закордонних справ ЗУНР. Міністром закордонних справ насправді був д-р Василь Панейко, але він майже весь час перебував у Парижі як представник ЗУНР на Мирній конференції, тому ведення всіляких переговорів та інші справи МЗС президент Є. Петрушевич доручив Цегельському. Відтак він брав участь у перемовинах у Фастові, унаслідок яких 3 січня 1919 року було підписано попередню угоду про злуку УНР і ЗУНР. Лонгин Цегельський був у складі галицької делегації на чолі з Левом Бачинським, що їздила в Київ на святкове проголошення злуки українських земель і для роботи на Трудовому конгресу. 22 січня 1919 року на Софійському майдані Києва “рівно о дванадцятій розпочався акт Злуки. Тишу порушив державний секретар Лонгин Цегельський, який зачитав грамоту-ухвалу Української Національної Ради ЗУНР від 3 січня 1919 р. Опісля промовець передав грамоту з підписами президії Української Національної Ради голові Директорії Володимирові Винниченку.” (Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. Львів, 1995. — С.132-133) Після проголошення злуки українських земель Л. Цегельський став одночасно заступником міністра закордонних справ УНР у Києві (міністром був Володимир Чехівський). Призначення на цю посаду було хіба теоретичним, бо якогось фактичного об’єднання урядів УНР і ЗУНР так і не трапилося. Та й невдовзі Київ захопили більшовики. Уся галицька делегація перед тим покинула Наддніпрянщину і повернулася додому. Завдяки своїм знанням іноземних мов і досвіду дипломатичної діяльності Лонгин Цегельський очолював переговори з усіма закордонними представниками. Однією з найважливіших була місія від Мирної конференції, керована французьким генералом — маркізом де Бертелемі. Але ці перемовини не увінчались успіхом, оскільки Національна Рада не погодилася на умови перемир’я, запропоновані генералом. Л. Цегельський, який вважав за потрібне прийняти умови, які б забезпечили суверенітет хоч якоїсь території та дали б визнання держав Антанти, виступив із різкою незгодою з курсом уряду ЗУНР і 13 лютого 1919 року подав у відставку. За океаном Після відставки Л. Цегельський жив деякий період у Відні. Незабаром д-р Лонгин Цегельський отримав від Петрушевича, вже як диктатора, доручення очолити посольство ЗУНР у Вашингтоні, куди виїхав 15 березня 1920 р. А 10 квітня 1920 р. уже прибув у Нью-Йорк. Відтоді д-р Л. Цегельський жив у США. Використовуючи свої особисті знайомства та контакти, мав завдання домогтися визнання ЗУНР Сполученими Штатами Америки, а також мусив організувати постачання в Галичину медикаментів і боєприпасів. У Нью-Йорку Л. Цегельський створив Тимчасовий головний український рятунковий комітет “Поміч рідному краєви” і став його головою. Узимку 1921 - 1922-го Є. Петрушевич викликав Л. Цегельського до Відня, де дав йому спеціальне дипломатичне доручення поїхати в Японію. Повернувшись звідти в США, Л. Цегельський подав у відставку з посади посла, заявивши про свою незгоду з прорадянським курсом, який обрав Є. Петрушевич. Його місце зайняв д-р Лука Мишуга. Деякий час Лонгин Цегельський працював викладачем українознавчих предметів в українському відділі протестантської теологічної семінарії у Блуфільді, штат Нью-Джерсі. Написав розвідку “Про історію протестантизму”. У Нью-Йорку Л. Цегельський редагував часопис “Український вісник”, а потім переїхав у Філадельфію, де працював редактором часопису “Шлях”. 1937 року видав монографію під заголовком “Митрополит Андрей Шептицький”, яку схвально оцінив сам Митрополитом. Улітку 1938 р. Л. Цегельський здійснив поїздку у Європу. Він спричинився до створення Українського конгресового комітету Америки, З’єдиненого українсько-американського допомогового комітету, а також Літературно-мистецького клубу у Філадельфії. Із 1943 року і до самої смерті був редактором популярного часопису “Америка”. Помер д-р Лонгин Цегельський 13 грудня 1950 року у Філадельфії, у своєму робочому кабінеті, що було, з одного боку, досить загадково, а з другого, символізувало його активне й невтомне життя. Похований на українському цвинтарі на Факс Чейс біля Філадельфії. Лонгин Цегельський — справді неординарна постать, політик, дипломат, публіцист і громадський діяч, головними рисами котрого були активність, ерудиція, велика працездатність і щире вболівання за державні інтереси. Тому важко переоцінити значення його спогадів, які після його смерті були зібрані та видані під назвою “Від легенд до правди” (1960). Вони становлять важливе джерело для вивчення історії української державності і заслуговують на перевидання та наукове дослідження.
Інші статті: |
Пошук по сайту Новини
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Copyright ©2008-2011 Kupchyk v.2.3.1 |